Влог

Марта Адамчук

півфіналістка проекту «Голос країни — 7», вокалістка шоу «Танці з зірками», акторка проекту «Жіночий квартал».

Я досягну свого апогею, якщо перестану морочити собі голову.

Про пораду, яка змінила життя співачки. Чому вокалісти не ходять в караоке. Про найзаповітнішу мрію, запальний характер, прийнятті себе, звідки з’явився фемінізм, а також про неідеальное, але цікаве побачення.

— Книга, яку повинен прочитати кожен.

— Є така. Я її вже за другим разом почала слухати. Ти думаєш, що це найлегше питання? (сміється) Відповідь легка, але книжка — на межі. Це – Леонід Андрєєв “Іуда Іскаріот”.

— Не чула про таку.

— Почитай! Вона про життя Ісуса, але акцент зосереджено на Іуді. Андрєєв ділиться такою гіпотезою, що Іуда не зрадив Ісуса, а навпаки – показав найвищий прояв любові і таку силу волі, щоб зрадити того, кого ти дуже любиш, заради людей, які мали винести свої уроки.

А ще я зараз читаю Ошо. Купила дві книжки: “Торжество жіночого духу” і про чоловіків — «Криза мужності як шанс пізнати себе. Почала читати з тієї, що про жінок. Знаєш, як кажуть в літаках: “Спочатку одягни маску собі, а потім дитині .” (сміється) От і я читаю спочатку про себе.

— А про що ця книга?

— Там дуже цікаво розказується про фемінізм і як він з’явився. Що це насправді була ледь не чоловіча ініціатива, щоб жінки захотіли рівності. Тепер жінка носить брюки, працює як чоловік . Коротше, я поїхала у відпутску читати про фемінізм. (посміхається) І от я задумалась — до чого він привів? Хоча б одна феміністична революція до чогось привела? Ні до чого – одні бунти. Якби ж сталося так, що чоловіки з жінками знайшли спільну мову і стали щасливими…

— Твій улюблений фільм.

— Мені подобається дивитися улюблене кіно, коли щось роблю в квартирі. Наприклад, обожнюю і разів двадцять вже передивилась “Лёгкое поведение”. Ніби дуже легкий фільм, але там просто розкішні діалоги. Кінокартина, яка заряджає позитивом. “Красотка” ще подобається. Серйозні фільми деколи додадують мозку зайвої роботи. Якось на свою голову передивилась фільм “Німфоманка”. Господи, я тиждень відходила від цього кіно! І ще довго не могла про нього забути. (посміхається).

— Що тебе сьогодні порадувало?

— Є те, що мене сьогодні порадувало. Але я не можу про це сказати. (сміється) Поки що це – маленький секрет. Реально — аж до сліз .

— Твой любимый город. Опиши его.

— У мене три улюблених міста. Чернівці – досі рідні. Київ – уже рідний. Будапешт весь час відкривається для мене чимось новим.

— Какой суперспособностью хотела бы обладать?

— Не заморочуватись. Я досягну свого апогею, якщо перестану морочити собі голову. (знов сміється) Морочиш собі, морочиш і другим. Хочеться легко ставитись до всього, але іноді це просто неможливо. Особливо у роботі, коли вона увесь час різна і ніколи не знаєш, якою буде зараз публіка, як пройде концерт – нічого не знаєш. Це цікаво, але тримає тебе увесь час у якомусь тонусі. Краще будь-якого спортзалу.

Я досягну свого апогею, якщо перестану морочити собі голову.

— Чего ты боишься и почему?

— Пірнати. Воду дуже люблю і сидіти біля моря також. Навіть взимку люблю сидіти біля моря, бо чуєш його аромат. Влітку спека забирає цю увагу від нього. Мабуть, у минулих життях я жила біля води. (сміється) Але боюся глибини, якщо не відчуваю дна – просто панікую. Хоча, я не тонула в дитинстві. Може, боюсь невідомого. Море і океан – це така маса води, яка може тебе у будь-який момент або підтримати, або зрадити.

— Про що ти мрієш?

— Потрапити в “Танці з зірками”. (сміється). Взагалі, я з дитинства хотіла танцювати. І це робила, але як аматор. І я пізно почала співати. Реально я хотіла бути танцюристкою. Коли зараз бачу бальників, мені хочеться плакати. Тому “Танці з зірками” – це моя мрія.

Реально я хотіла бути танцюристкою.

— Якби хтось написав біографічну книгу про тебе, яка б назва у неї була?

— «Близнецы – это тоже хорошо». (сильно сміється). Бо я тільки зараз починаю бачити плюси свого знаку Зодіаку. Якщо Терези можуть хоча би комусь дати пораду, то я так дам пораду, що накидаю різних варіантів розвитку подій, а людина потім не зможе обрати. Для себе вибрати – дуже складно. Я тільки зараз почала себе чути.

— Чи є у тебе хобі, про яке мало хто знає?

— Фотографія. Деякі люди знають. Є окремий профіль в Інстаграм. А, ти ж підписана на нього! При чому у мене є камера, я хотіла трошечки набути навиків, але боюся, щоб не втратилося це задоволення – фотографувати просто так.

— Пісня, з якою ти себе асоціюєш.

— Нема такої. Є пісні, які я люблю співати. І якщо так трапляється, що я потрапляю в караоке (це велика рідкість) , то співаю Мачете “Когда ты плачешь”. Можливо, я себе з цією піснею асоціюю, бо це просто так, для душі.

— Чому не ходиш в караоке? Знаю, що професійні співаки не люблять їх.

— Тому що караоке дуже втомлює. Особливо вокаліста. Там не реально відпочити, бо ти увесь час аналізуєш. Хочеш, не хочеш, але ти це робиш. Мало того, в тебе в будь-якому разі працюють зв’язки. Ти можеш не заспівати жодної пісні, але ти повернешся додому з осівшим голосом.

— Що для тебе щастя?

— Знати, що я не витратила час просто так. Коли я не шкодую ні про що, тоді я – щаслива. Навіть, якщо не вийшло, — все до кращого, бо Бог тебе веде. Скільки разів у мене щось ішло ніби-то не так, як я планувала, в результаті закінчувалось кращим чином для мене. Я тільки наближаюсь до цього «дзену».

— Що для тебе любов?

— Любов – це те, що ми так сильно ховаємо в глибині душі, боючись що це наша слабкість. Через цей страх маємо багато проблем. Бо насправді любов — це Бог. Так, ми думаємо, що бути агресивним – це найкращий захист. Але тільки через любов можна прийняти своє життя таким, яким воно є. І завдяки цьому рости і бути щасливим.

Любов – це те, що ми так сильно ховаємо в глибині душі, боючись що це наша слабкість.

— Найцінніша порада, яку ти коли-небудь отримувала.

— Від моєї подруги, Світлани Калюжної, коли вона спонукала мене піти на «Голос». Вона сказала: “Ну, краще ж зробити і знати, що ти спробувала, ніж не зробити і потім шкодувати.” Мабуть, тоді у мене і життя перегорнулося на іншу сторінку.

— Що ти цінуєш в людях і в собі?

— Чесність ціную в людях. В собі ціную прагнення бути чесною (сміється) В першу чергу з собою. Не боятися сказати те, що думаєш. Навіть якщо це щось неприємне, з любов’ю можна сказати будь-що. І треба це робити. Можна просто сісти і поспілкуватися. Спокійно, без претензій, бо ніхто нікому нічого не винен, насправді. Мені здається, стосуники складалися б інакше і тоді вони – запорука успішного суспільства.

— Жінка найкрасивіша, коли …

— Закохана. (сміється) Скільки разів уже було так, що я прихожу, без макіяжу, втомлена, без сну , а мені кажуть: «Ти така гарна, така гарна! Ти так світишся!» Так, бо мені просто добре і нічого не потрібно більше ніж те, що ти почуваєш.

— Чи ти завжди була впевненною у собі? Що допомогає бути впевненною?

— Та ні. Я і зараз не впевнена. Не можна бути впевненим у собі на 100 відсотків, бо не знаєш, яким буде твоє завтра. Можна точно знати, чого ти бажаєш, про що мрієш. А в собі? Не знаю, може і є такі люди. Я завжди в собі сумніваюся, але все одно роблю. Боюсь – страшно! Але все одно іду. Бо що дасть — стояти на місті?

Я завжди в собі сумніваюся, але все одно роблю.

— Як відновлюєш енергію?

— Був у мене напружений період і я в дуже критичний спосіб пила снодійне, щоб виспатися. Адже голос дуже сідає від втоми. Поганий сон – і він просто зникає. Я випила снодійне, вимкнула телефон і дала організму виспатися. А взагалі, почала трошечки практикувати медитації. Поки не можу сказати, що в мене виходить відключати мозок, але я намагаюся.

— Ти запальна людина?

— Так.

— А здаєшся дуже спокійною.

— Я просто дуже емоційна. Якщо мене хтось відволікає, коли я зайнята, то можу спалахнути. Ну а що робити? Такий характер! Я радію, що це бачу, і сподіваюсь, що з прийняттям воно минеться. Дуже хвилююсь. Можу бути не нервова, а просто схвильована через якийсь виступ чи подію. Але так , думаю, що я – запальна. Однозначно! (сміється)

— Як так трапилося, що ти випадково почала писати пісні і випадково стала співачкою?

— Я танцювала і взагалі мала вступати на іноземні мови. В останній рік навчання у школі я почала займатися вокалом. І коли прийшов час подавати документи, я кажу: “Мамочка, що, ми навіть не спробуємо?” Я все життя виступала і мені не хотілося втрачати сцену. З грошима у нас було не дуже. І мама сказала: “Давай якщо вдасться вступити на бюджет, то буде Київ. Якщо ні, то Чернівці, іноземні мови.” У нас вийшло! Я вступила в Університет культури без музичної освіти на естрадний вокал практично випадково.Я вступила в Університет культури без музичної освіти на естрадний вокал практично випадково.

— Які поради собі в дитинстві ти б дала?

— Не звертати ні на кого увагу.

— У що ти віриш в цьому світі?

— Вірю, що я не одна. Просто сказати, що вірю в Бога, — для мене якась пафосна фраза. Не всі розуміють, що вона означає. І я б не зрозуміла це головою, якби не відчувала. Не знаю, як це пояснити, але я з дитинства знала, що мене ніби хтось веде за ручку. І це так гріє: знати, що ти не одна, що є енергія, є Бог, який виведе тебе у будь-який час з мозгового тунелю.

— Чи та жалкуєш про щось ?

— Бувають у мене такі напливи, але насправді – ні. Завжди все складається найкращим чином. Просто ти не одразу це розумієш.

— Якщо б в тебе була три місяці вільного часу і ніяких фінансових обмежень, що б ти робила?

— Я б поїхала фотографувати або подорожувати по світу. І паралельно б збирала емоції. Я б поїхала у якісь цікаві країни, щоб почути їх музику, насититись новою інформацією.

— Найшаленіша річ, яку б хотіла спробувати.

— Я – не екстремал.

— Як виглядає ідеальне побачення?

— Це – коли навіть будучи в парі давно, ви знаходите час для побачень і знаходите спосіб дивувати одне одного. Якось мене запросили на побачення на сніданок. Це було дуже прикольно. Не можу сказати, що це було ідеальне побачення. Зовсім не ідеальне, до речі. Але цікаво. На сніданок в неділю і без всяких підтекстів, на свіжу голову. Але я мало що пам’ятаю.

— Чого не пам’ятаєш?

— Через те шо в першу половину дня мені дуже важко включитися. У нас же робота вся вночі і продуктивність, відповідно краща у другій половині дня.

— Найяскравіший спогад з дитинства.

— Мабуть, коли мене відвели на перший урок танців і я там просто імпровізувала, щоб показати вчителю, чи є у мене почуття ритму. І мене так похвалили! Боже, я реально це пам’ятаю! Мама прийшла і сказала: “Я не буду заставляти. Якщо у неї є почуття музики, то нехай займається. А якщо ні, то я не буду її змушувати ради самого факту.” Це для мене такий приклад. Я дуже хочу, щоб мої діти танцювали. (сміється) Але я буду давати їм право вибору.

Автор

vitalika445@gmail.com

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *